Походження назви
До XVI століття — Коцюбіїв, а до 1795 року поселення мало назву Хаджибе́й (з турецької мови — той, що побував у Мецці). Деякі краєзнавці вважають, що назва поселення пов'язана з іменем кримського хана Кочуби, інші ж — з іменем польського шляхтича Коцюби Якушинського. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського. Вважається, що саме у цей час Коцюба Якушинський поблизу теперішнього Хаджибейського лиману заклав поселення, яке названо його ім'ям. Точна дата появи поселення невідома, а назви в різний час та в різних джерелах відрізняються, наприклад: Коцюбїїв, Кацюбїїв, Кацюбий, Качибей, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей тощо. Перша письмова згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського, Коцюбіїв датується 1415 роком.
Уперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року. Вважається, що назва пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с. Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa).
Назва міста різними мовами звучить так: грецькою — Οδησσός (Одіссос), німецькою — Odessa (Одеса), болгарською — Одеса (Одєса), російською — Одесса (Одєсса), англійською — Odesa (Одеса), їдиш — אדעס (Одес), іврит — אודסה, білоруською — Адэса (Адеса). Одеса має також багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама», що має жарґонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра» (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору» тощо.
Історія
Перші ознаки людей та території сучасної Одеси та поряд з нею відноситься до епохи верхнього палеоліту (58 — 38 століття до нашої ери). У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії були знайдені під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. Окрім цього поселення на території Одеси також налічується близько дванадцяти інших давньогрецьких колоній. Окрім інших, на протилежному березі Одеської затоки знаходилося поселення «Гавань Ісіякон». Суперництво між мешканцями цих колоній було обумовлено й тим, що між ними проходив кордон таких грецьких колоній, як Ольвія та Істрія. У другій половині IV — початку III століття до н. е. Ольвія вступила конфлікт із сусідніми грецькими колоніями Херсонесом та Істрією. Причиною війни стало невдоволення правителями Ольвії сферами впливу у цьому регіоні. на той час Гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрійської держави, тому через війну це поселення прийшло у запустіння наприкінці IV століття до н. е., а Гавань Ісіякон проіснувала ще два століття. Занепад грецьких колоній також був обумовлений вторгненням союзу кочових племен гунів у 375 році нашої ери. Приход кочовиків на ці землі повністю розорив місцеве населення перетворив ці землі у Дикий Степ де населення практично не було.
Близько XIV століття у місцевому степу панувала Ногайська орда, яка згодом влилася у Золоту Орду. В ординські часи, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з'явилася генуезька факторія «Джінестра», що торгувала з кочовиками. Генуезці купували у Північному Причорномор'ї здебільшого зерно та рабів. У цей же час, за думкою науковців, Куяльницький та Хаджибейський лимани почали віддалятися від Чорного Моря, у результаті чого утворився природний насип — «Пересип». Це не могло не позначитися на економічному стані краю, позаяк, у наступні роки на цих двох лиманах видобувалося багато солі.
Литовсько-польський період
На початку 1320-х років одним з основних ворогів Золотої Орди стало Велике князівство Литовське. У 1324 році до литовського панування відійшли усі землі між Дніпром та Дністром, у тому числі й територія сучасного міста. У 1399 році після битви на Ворсклі вплив Великого князівства Литовського на Північному Причорномор'я поступово зійшов нанівець. Однак, ще при правлінні Вітовта було засновано фортецю Коцюбіїв та торгову пристань біля неї. Перша згадка про це поселення датується 1415 роком..
1442 року фортеця була надана польським шляхтичам Бучацьким — тодішнім власникам коронного Поділля.
Наприкінці XV століття литовсько-польська влада на цих землях послабилася і вони знову прийшли у запустіння.
Турецький період
1484 році ці землі були завойовані Османською імперією, а місцеве населення складали переважно татари.
1765 року турецька влада відбудувала стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья» (в перекладі з турецької — «Новий Світ»). Вона знаходилась між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Цю фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки під проводом Семена Галицького, кошового отамана Петра Калнишевського тощо. 1774 року фортеця була вперше захоплена об'єднаними козацько-російськими військами. Однак, за Кючук-Кайнарджийським мирним договором її було віддано туркам.
В складі Російської імперії
Під час Російсько-турецької війни 1787–1791 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Її було взято на світанку між 4 та 5 годиною 14 (25) вересня 1789 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Жозеп де Рібас і Бойонс. Активну участь у битві за Хаджибей брало Військо Чорноморських козаків на чолі з отаманами Захарієм Чепігою та Антіном Головатим.
7 червня (27 травня) 1794 року російська імператриця Катерина II підписала рескрипт про влаштування у Хаджибеї військової гавані та купецької пристані. Призначенням нового порту на Чорному морі було розширення торгових зв'язків з Європою. Проект будівлі міста, порту та нової фортеці було доручено нідерландському військовому інженерові Францу де Воллану. Будівництво портових споруд та головного собору розпочалося 2 вересня (28 серпня) 1794 року під керівництвом Жозепа де Рібаса. Цей день і досі відзначається в Одесі, як день міста. Нова назва Хаджибея — Одеса вперше з'явилася у документі датованому 21 (10) січня 1795 року. Вдало розташована географічно, Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення у торговельний, промисловий та науковий центр європейського значення. Вже з перших років заснування місто стало основним постачальником зерна з Російської імперії до інших країн Європи та Передньої Азії. Багато у чому цьому сприяв прихід на посаду генерал-губернатора Новоросії та градоначальника(рос.)укр. Одеси Армана Емманюеля дю Плессі, дюка де Рішельє(англ.)укр.. За час його перебування на цих посадах населення припортового міста виросло у п'ятнадцять разів. Де Рішельє займався торговельними відносинами міста де досяг неабияких успіхів. Також під час управління містом герцогом тут з'явився перший комерційний банк, біржа, іноземні консульства тощо. За часів управління Луї де Ланжерона, у 1819 році, Одеському порту було дано режим порто-франко, що дозволяло право безмитного ввезення та вивозу товарів. Це дозволило розвинути зовнішню торгівлю та покращити економічні умови у місті. У той же час князь Михайло Воронцов, що у той час обіймав посаду генерал-губернатора Новоросії та Бессарабії зумів привернути до міста увагу багатьох аристократів та багатіїв з усієї імперії, завдяки чому місто стало одним з найбільших промислових центрів країни. У 1820 році вийшла перша міська газета, у 1825 році відкрився археологічний музей. Також у ті часи відкрилося багато навчальних закладів та публічна бібліотека.
У другій половині XIX століття найбільш видатними керівниками міста стали: граф Пауль Деметріус Коцебу, Григорій Маразлі та Микола Новосельський. При керівництві графа Коцебу проїжджа частина центру Одеси була заміщена бруківкою, замість каганців з'явилися гасові лампи, був побудований перший у місті водопровід, відкрита перша залізнична лінія тощо. Також Пауль Деметріус багато уваги приділяв розвитку освіти та науки. За часів його управляння Рішельєвський ліцей перетворився на Новоросійський університет, а також було засновано багато шкіл і училищ. На відміну від Коцебу, Григорій Маразлі більше приділяв уваги зовнішньому вигляду міста. Саме тому у часи керівництва грецького міського голови містом було побудовано Олександрівський парк, пам'ятник-колонну Олександру II, погруддя Олександру Пушкіну, Куяльницький курорт тощо. У ці часи було відкрито першу конку, введено електричне освітлення, засновано першу в імперії бактеріологічну станцію та хімічну лабораторію для дослідження продуктів, а також побудовано дитячу та очну лікарні, кілька богоділень, дешевих їдалень, притулків, народних училищ у місті та передмісті. До 100-ї річниці свого заснування, 1894 року, Одеса посідала четверте місце в імперії за кількістю населення та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербургу, Москви та Варшави. У 1905 році сталося одна з найвідоміших подій російської революції 1905–1907 років. Матроси панцерника «Князь Потьомкін-Таврійський» підняли повстання(рос.)укр.. Після захоплення управління панцерника матросами, «Потьомкін» прибув саме до Одеси й у місті почалися масові безлади. Ці події спричинили великі жертви серед населення та збитки торговців. Померло від 500 до 1 тисячі людей, а збитки склали близько мільйону російських рублів. Під час тієї ж революції в Одесі, як і в багатьох інших містах Російської імперії пройшла хвиля анти-єврейських погромів(англ.)укр.. За даними сучасних ізраїльських істориків в Одесі під час погромів загинуло близько 400 євреїв.
Комментариев нет:
Отправить комментарий