Історія Керчі

Назва

Керч належить до стародавніх міст Східної Європи. Це одне з найдавніших міст України, а, можливо, і найдавніше. За час свого існування місто мало багато назв: Пантікапей (VI ст. до н. е.), Боспор (з VI ст. н. е.), Крц, Крх, Крч, Керіш, Корчев, Воспро, Восперо, Аспро-Монте, Васпро, Черкіо тощо — в епоху середньовіччя, з XVIII століття — Керч.

Доісторичний період

Місцина була заселена ще в доісторичний період. Так, на нинішній вулиці Еспланадній були знайдені зуби мамонта. Знахідку датують 100 — 40 тисячоліттям. Розкопки, проведені археологом Н. Д. Прасловим 1966 року біля мису Кара-Бурун та озера Табечицького, виявили артефакти, віднесені до середнього палеоліта. А. І. Мельник 2009 року виявив пункт Камиш-Бурун зі знахідками мустьєрського періоду.

Чисельнішими на Керченському півострові були знахідки доби мезоліта (8000 — 5000 років до н. е.) та неоліта (5000 — 4000 рр. до н. е.) Вони відкриті завдяки зусиллям низки науковців, серед яких — А. Д. Архангельський, С. І. Забнін, П. Н. Заболоцький, А. А. Щепинський, Ю. Г. Колосов, Л. Г. Мацкевой, В. В. Вахонеєв, С. А. Шестаков. Від доби бронзи (III–I тисячоліття до н. е.) на Керченському півострові знайдені кургани з похованнями ямної, кемі-обинської, катакомбної та зрубної археологічних культур та колишні осідки тваринників та селян. Ці археологічні об'єкти досліджували — В. В. Веселов, І. Т. Круглікова, Лесков А. М., В. Г. Збенович, В. Д. Рибалова, С. С. Бессонова, А. Е. Кислий.

Кизил-кобинська культура (Х—V ст. до н. е.) репрезентує ранню залізну добу. Її представники і стикнулися з грецькою колонізацією Північного Причорномор'я. Курган, що відносять до кизил-кобинської культури, досліджувала С. С. Бессонова.

Грецька колонізація

Нова хвиля грецької колонізації розпочалася добу архаїки, що охоплювала 8—6 століття до н. е. і наслідувала приклад пізньомікенського періоду. Колонізацію обумовила глибока економічна криза в поселеннях і містах як континентальної Греції, так і поселеннях на узбережжі Малої Азії. В деяких з міст владу у грецької аристократії перебрали на себе тирани — сильні особи, до вибороли фактично монархічну владу. Але в шостому столітті до н. е. зажевріла і нова ідея: виникають перші паростки рабовласницької демократії, особливо в Афінах, де встигли швидко пройти етап тиранічного правління. Процес колонізації підігрівали як дефіцит плодючих ґрунтів в Греції, так і перенаселеність. Розпадались родові зв'язки, а землі переходили до власників з лав грецької аристократії.

Грецька колонізація мала різний характер: стародавні колонії на Сицилії мали відверто сільськогосподарський характер, в Північному Причорномор'ї — переважала торгівля. Торгівля переважала в колоніях, заснованих вихідцями з міста Мілет, до яких належав і первісний Пантікапей. Колонізація була важливою справою, тому шукали відважного ватажка, а за порадами зверталися до оракула Аполлона в Дельфах.

За античними свідченнями, місто було засноване в 530 р. до н. е. як Пантікапей грецькими мореплавцями (вихідцями з Мілета) на місці кіммерійських і скіфських поселень на вершині гори Мітрідат. Неподалік від Пантікапея виникли інші грецькі поселення, іноді раніше за нього: Мірмекій, Німфей, Тірітака, Порфмій та інші, назви яких не збереглися.

Територія була поліетнічна. 480 року до н. е. виникла Боспорська держава монархічного типу, де головували Археанактіди. Територію називали Боспор Кіммерійський, за назвою племені кіммерійців. Але тут мешкали також греки, скіфи, сінди та меоти. Ці поселення утворили Боспорську державу (царство), яка розташувалася обабіч Керченської протоки, а Пантікапей став її столицею. Слово «боспор» з грецької перекладається як «протока».

Головним джерелом прибутків Боспорського царства була торгівля збіжжям. Але розвивались також переробка риби, тваринництво, виноробство. Грецькі ремісники традиційно сприяли розвитку керамічного виробництва, ткацтва, ювелірства та металургії. Важливе місце посідала торгівля з місцевими племенами — яким продавали грецьку зброю, обладунки, виноградне вино, оливкову олію, ювелірні вироби, кераміку, тканини, бо грекам вже було що запропонувати.

У 437 році до н. е. до влади прийшла негрецька династія Спартокидів. Боспорське царство досягає вершин власного розвитку. До цього періоду (4—3 століття до н. е.) відносять найбільші кургани на околицях Керчі. Зовнішня політика боспорських царів спрямована на військове здобуття сусідніх земель. За боспорського царя Левкона (перша половина 4 ст. до н. е.) кордони Боспорської держави досягли гір Північного Кавказу. Торгівля в материковою Грецією не припинялась. В подяку за хліб монументи царям Боспора ставили навіть в Афінах.

Третє — перше століття до н. е. — період еллінізму. Після військових походів царя Олександра Македонського розпадається Афінський морський союз. Афіни втрачають власні вигідні позиції, слабшають і торгівельні зв'язки з Боспором. Відтепер значніше місце посіли торговельні зв'язки з грецькими містами Малої Азії — Пергам, Сінопа, Гераклея та островами Родос та Делос. Експорт збіжжя скорочується через конкуренцію з дешевим хлібом, який везуть з Північного Єгипту. Але міста Боспора залишаються відомими ремісничими центрами.

Боспорське царство проіснувало понад вісім століть.

У добу середньовіччя

У VI–VII ст. територія Пантікапею перейшла під зверхність Візантійської імперії. У VIII столітті — це володіння Хазарського каганату. В IX–X століттях землі Північного Причорномор'я захопили слов'яни. Тодішня Керч носила назву Корчев і входила до складу Тмутараканського князівства.

На початку XIV ст. на узбережжі Керченської протоки з'являються італійці. Виникає їх колонія Воспоро. Наприкінці XV ст. Керч, як і весь Крим, потрапив у залежність від турецького султана.

Російський період

1771 року російські війська заволоділи Кримом, а 1774 (за умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною) Російська імперія включила до складу своїх володінь Керч і Єнікале (фортецю, розташовану на північній околиці міста).

Після окупації московитами Криму в місті ними було знищено — «зрівняно із землею» — 500 будівель, багато з них — в Керчі.

Особливе місце в історії Керчі займає перша половина XIX століття. Тоді Керч-Єнікалійським градоначальником став один із основоположників російської археології Іван Стемпковський. Йому належить містобудівна концепція міста, заснована на принципі «зв'язку часів». В основу забудови Керчі було покладена ідея поєднання античного і сучасного, збереження античної традиції. До того часу відносяться найбільші археологічні відкриття, а також створення Керченського музею старовини (1826). Тепер фондові колекції музею-заповідника налічують понад 160 тисяч одиниць зберігання, а його лапідарна колекція найбільша в Європі (2 тис. одиниць).

Наприкінці 19 століття Керч перетворюється на розвинуте промислове місто. У цей час було відкрито нову телеграфну станцію, збудовано тютюнову фабрику.

1900 почав діяти Брянський металургійний завод (нині — завод ім. Войкова) і завершено будівництво залізниці, яка зв'язала Керч із Москвою і Санкт-Петербургом.

Радянський період

У радянський період Керч стала значним промисловим центром. Металургійний завод ім. Войкова давав 20% рейкового виробництва СРСР. Усього в місті працювало 71 промислове підприємство, діяло 36 шкіл, металургійний і судомеханічний технікуми, драматичний театр, 7 кінотеатрів, проживало понад 170 тис. мешканців.

Період Другої світової війни

Друга світова війна залишила масу руїн та братських могил. Місто було двічі окуповано. У грудні 1941 року, після 1,5-місячної окупації, Керч було звільнено. Письменник Петро Павленко, побувавши в ті дні в Керчі, пізніше згадував:

«Коли я побачив Сталінград, він не зворушив мою уяву, так я до нього вже бачив Керч».

19 травня 1942 року місто знову захоплено німецько-фашистськими військами, а на наступний день вони окупували весь Керченський півострів. Частина бійців та командирів, що перекривали переправу радянських військ на Таманський півострів, пішла в Аджимушкайські каменоломні, перетворивши їх у підземну фортецю. В живих залишились одиниці.

Про жорстокі бої за Керч нагадують обеліски, на братських могилах воїнів, яких особливо багато вздовж узбережжя Керченської протоки, пам'ятники, вулиці, що названі іменами героїв, у тому числі і керчан, що боролися за рідне місто.

14 вересня 1973 р. місто удостоєне звання «Міста-героя» з врученням Ордену Леніна і медалі Золота Зірка.

Тут також є меморіальний комплекс з обеліском Слави на горі Мітридат, підземний музей та меморіал на честь захисників Аджимушкайських каменоломень, величний меморіал і музей на місці висадки Ельтигенського десанту в листопаді 1943 р.